Видиво мужності на Жуківщині

23 січня 1947 року в Жуківському лісі на Бережанщині завершився життєвий шлях чотирьох незламних борців. У нерівному протистоянні з московськими окупантами загинули Микола Арсенич — відомий під псевдонімами Михайло, Арсен, Березовський, Григір, Дем’ян, Максим, Микола — засновник військової контррозвідки ОУН і єдиний генерал безпеки УПА, його дружина, охоронець та зв’язкова Центрального Проводу ОУН і Романа Шухевича Марія Римик.

Через надвисокий рівень таємності про Марію Римик довгий час було відомо дуже мало. Вона належала до найбільш довіреного кола Проводу та підтримувала зв’язок із керівництвом Служби безпеки ОУН, зокрема з Миколою Арсеничем і Григорієм Пришляком.

У виданні Центру досліджень визвольного руху «Штафетні лінії. Спогади» Володимир-Ігор Порендовський згадує, що під час його слідства у 1948 році чекісти залюбки показували йому знимку вбитої «Марусі», мовляв, «наші руки всюди досягнуть», що в системі координат МДБ було прямим визнанням її особливої ролі, ліквідація якої вважалася настільки вагомим досягненням, що мала служити доказом «вседосяжності» каральних органів.

Микола Арсенич мав авторитет одного з найкращих конспіраторів ОУН. Під його керівництвом формувалася ефективна система територіальних органів СБ ОУН, а також відбувалося вдосконалення форм і методів розвідувальної та контррозвідувальної діяльності.

Завдяки Арсеничу СБ ОУН стала ключовою складовою виживання українського визвольного руху та зберігала боєздатність навіть за умов масштабних ворожих операцій. Її мережа мала чітку організацію й діяла майже автономно, забезпечуючи захист конспіративних каналів зв’язку.

У 1946 році рішенням Української головної визвольної ради Миколу Арсенича було нагороджено Золотим Хрестом Заслуги УПА.